Артем ЛоікІ Ці Запеклі Вірші Ма Знову Тихенько Вмиратимуть…

Пісня Артема Лоїка "І ці запеклі вірші ма знову тихенько вмиратимуть…" відображає глибокий сенс і критику сучасного суспільства, а також його особисті роздуми та емоції. Вона починається з опису внутрішнього конфлікту автора, його бажання "закоротити" нав'язливі думки і приспіви, які відображають поверхневість і банальність сучасної попкультури. Ла-ла-ла символізує цю легковажність і відволікання від суті.

У тексті пісні згадується корпоративна культура та її вплив на людей, як на "люди-кораблі", що тонуть у "океані-борделі". Це метафора, що критикує поверхневість і втрату особистісної сутності, де люди перетворюються на безвольних учасників масової культури, втрачаючи свою ідентичність та цінності.

Артем Лоік використовує образи "недокубків", які символізують незавершеність, розчарування і бажання знайти справжній сенс життя поза суспільною конформністю. Ці "недокубки" є фрагментами особистості, які люди намагаються зібрати докупи, прагнучи до цілісності та змістовності.

Закінчується пісня зверненням до творчості, до "рими, як бісер", яку автор "накидає на мозок". Це підкреслює роль мистецтва як способу протистояння поверхневості, споживацькому ставленню до життя та засобу вираження глибоких особистих переживань і рефлексій. Артем Лоік через свою пісню намагається донести, що справжнє мистецтво вимагає занурення в глибину душі, відмови від поверхневих цінностей і є інструментом осмислення власного життя.