Пісня Артема Лоіка "Доки наш народ і під снарядами поле сіє" виражає глибокий патріотичний зміст, акцентуючи на нескореності та відданості українського народу у часи війни. Ліричний герой пісні використовує свої вірші як зброю, відправляючи "смертельні рими" проти ворога, що символізує інтелектуальний та культурний спротив.
У тексті є згадка про "залізних воїнів" України, які неустанно йдуть до свободи, попри всі виклики. Висловлюється ідея внутрішньої сили та відваги, що є невід'ємною частиною національного духу, що пронизує історію та культуру народу. Співак звертається до України як до особи, що навчила його відстоювати свої переконання і протистояти тиранії.
Рефрен і звершення пісні наголошують на важливості пам'яті, сили слова та надії, яка ніколи не згасає. Герой обіцяє продовжувати творчий шлях, використовуючи своє мистецтво як спосіб боротьби за свободу. Це відображає загальну ідею, що кожен може внести вклад у велику справу за допомогою своїх талантів та умінь. Так, пісня виступає не лише як вираження болю та боротьби, але й як заклик до відродження та нового створення.
Загалом, це потужний виступ українського мистецтва, який підкреслює важливість культурного фронту в загальній боротьбі нації за своє існування і ідентичність. Це підкріплює важливу роль, яку культура та мистецтво відіграють у формуванні морального духу нації, особливо у скрутні часи. Пісня стає символом незламності духу та непохитної волі українців.