Ця пісня розповідає історію про молодого козака, який залишає свою кохану та рідну землю, щоб відправитися в далекий похід. Відчуття туги та відданості рідній землі є центральною темою цього твору. Козак, сівши на коня, прощається з Україною, а його молода кохана плаче, відчуваючи глибокий смуток через його від'їзд.
Пісня використовує символіку соколів, які оминають гори, ліси та доли, наголошуючи на свободі та нескореності духу українського народу. Дзвін дзвіночка та згадка про степового жайворонка додають ліричності та ностальгії, акцентуючи на красі та величі української природи.
Серцевину пісні становить глибока скорбота козака, який перебуває у чужому краю та не має спокою через віддаленість від коханої та рідної землі. Він висловлює жаль за милою та за рідною стороною, підкреслюючи, що серце його плаче та він більше не побачить свою кохану.
В кінці пісні лунає заклик до товаришів, якщо козак загине, поховати його на рідній Україні поруч з коханою дівчиною, що ще більше підсилює відчуття невмирущої прихильності до своєї землі та коханої. Цей твір відображає багатогранність української душі, яка сповнена любові до рідної землі, своєї історії та традицій.