Ця пісня відображає глибокі почуття та життєві реалії козацької доби на Україні, зосереджуючись на відважному козакові, який вирушає в далеку путь, залишаючи за собою кохану дівчину. Слова пісні передають біль відділення та висловлюють глибоку ностальгію за рідними краями, коханням та спокоєм, який герой мав до від'їзду.
Образ козака, що сідає на коня і покидає свою землю, є центральним у пісні. Він символізує не лише відвагу і героїзм, але й глибоку прихильність до своєї землі та людей, що на ній живуть. Плач дівчини підкреслює трагедію розлуки, яка є невід'ємною частиною життя козаків, змушених від'їжджати на війну або в пошуках кращої долі.
Повторювані заклики до соколів оминати гори, ліси, доли, і дзвонити дзвіночку, степовому жайворонку, вносять в пісню елементи українського фольклору та символізують прагнення душі до свободи, незважаючи на всі труднощі й перешкоди.
Висловлювання про серце, яке не знаходить спокою в чужому краю, і про невимовний жаль за милою та рідною стороною, знову ж таки підкреслюють тугу за домом і коханою особою. Фінальні рядки, де згадується про мед, який треба налити, якщо загине, і прохання поховати поряд з коханою дівчиною на рідній Україні, глибоко символізують бажання залишитися назавжди зв'язаним зі своєю землею та коханням, незалежно від життєвих обставин.