Пісня Арсена Мірзояна переносить нас у світ особистісної драми, де глибокі емоції та спогади переплітаються з внутрішніми переживаннями. Ліричний герой поділяється своїми роздумами про втрачені ілюзії, зокрема про крила, які символізують свободу, легкість буття та можливості, що, здавалося б, були втрачені або ніколи насправді й не існували.
У пісні відчувається сум за втраченим ідеалом, ностальгія за часами, коли все здавалося можливим. Однак, реальність виявилася суворішою, і тепер лише спогади та певні моменти, як от "пальці знечуєні кригою" або "неслухняні ключі", залишаються свідченням минулого. Образ матері, що гладить крила вночі, викликає в серці тепло та надію, що колись було все інакше.
Сенс пісні глибокий і багатогранний. Вона розповідає про пошуки себе, про втрату та знаходження, про те, що важливо цінувати моменти щастя, які ми маємо, навіть якщо вони здаються нам незначними. Ця пісня — заклик не здаватися і продовжувати боротьбу, попри все, що сталося. Вона нагадує, що кожен із нас має "крила", які можуть бути не видимі на перший погляд, але вони є, і вони дають нам силу летіти вперед, незважаючи на все.