У цій пісні Артем Лоік разом з Абієм висловлює глибокі почуття та переживання, пов'язані з війною та боротьбою за свободу. Вони розкривають жорстку реальність життя в умовах конфлікту, де повсякденні звичаї та ритуали замінені постійною боротьбою за виживання. Ліричні герої пісні показані у ситуаціях, де замість звичайного споживання кави вони змушені думати про відсутніх близьких, а домашні обов'язки та турбота про дітей переплітаються з внутрішньою порожнечею та емоційною спустошеністю.
Автори пісні також торкаються теми патріотизму та історичної спадщини, використовуючи постаті Шухевича та Сагайдачного як символи непереможного духу та боротьби за незалежність України. За допомогою сильних образів і метафор вони підкреслюють непохитну відданість своїй країні та готовність боротися за її свободу, навіть у найскладніших обставинах.
Загальний меседж пісні зводиться до відкидання ілюзій про мир у часи конфлікту та підкреслення необхідності боротьби за свої права та свободу. Висловлюється ідея, що мир і свобода не приходять самі по собі, але є результатом великих зусиль та жертв. Артем Лоік і Абіє закликають не забувати про цінність людського життя і важливість збереження пам'яті про тих, хто боровся та жертвував собою за майбутнє країни. Ця пісня стає гімном непокори, сили духу та непереможності українського народу.