У пісні "Не розійдемось краями ой димлять, мій друже" Артема Лоіка з участю Абіє розкривається болюча тема війни, національної ідентичності та нескореності українського народу перед обличчям агресії. Автори наголошують на відсутності миру в минулому та прогнозують його відсутність у майбутньому, акцентуючи на розділених серцях та дорогах, але підкреслюють, що це не перетворює людей на бездушних зомбі — вони залишаються людьми, які прагнуть перемоги.
Тексти пісні виражають глибокі емоційні стани, які переживають люди в умовах війни: від відчаю і самотності до гніву та рішучості боротися за свою волю та незалежність. Описуються персональні переживання воїнів, їхні думки, почуття втрати, смутку, але й незламності та віри в перемогу.
Відчуття солідарності, братерства серед воїнів, які стоять стіною проти ворога, висвітлюються через образи спільної боротьби та підтримки один одного у найтяжчі часи. Сильні слова про незламність духу, віру у власну країну та мрію про незалежність підкреслюють непохитність моральних засад воїнів.
Пісня звучить як гімн непереможності та нескореності, клич до боротьби та відданості своїй країні. Використання історичних постатей, таких як Шухевич та Сагайдачний, служить для нагадування про довгу історію боротьби українського народу за свою незалежність. Автори підкреслюють, що військові конфлікти та виклики сучасності не зламають духу народу, натомість спонукають до ще більшої згуртованості та відданості своїм ідеалам і цінностям. Все це разом складається в потужне послання про волю до життя, свободу та непереможність духу українців.