Ця пісня Олі Цибульської виражає глибокі емоційні переживання, пов'язані з любов'ю та страхом втрати. Від самого початку автор ділиться своїми страхами не темряви, а власних внутрішніх переживань і можливості знову зануритися у спогади про минуле кохання. Історія кохання, яка відбувалася під літнім небом, де обоє не боялись відкрито виражати свої почуття, згадується з нотками ностальгії та болю від розлуки.
Особливу увагу в пісні приділено моментам інтимності та вираження почуттів через жести, а не слова. Повторення мотиву небажання цілуватися в губи, яке, як вважається, може призвести до розлуки, символізує страх перед занадто глибокою емоційною прив'язаністю та можливим болем від втрати. Замість цього пропонується зберігати фізичний контакт, тримаючись за руки, що є простим, але потужним жестом зв'язку.
В пісні також порушується тема страху перед мовчанням, яке асоціюється з прихованим болем та невисловленими емоціями. Автор зізнається в страху перед вогнем мовчання, де може ховатися біль від невисловленого кохання. Останні рядки закликають не говорити порожніх слів про любов, нагадуючи про обіцянки, які були дані в минулому.
Ключовим мотивом пісні є образ розсіювання диму, який символізує минущість моментів разом та неминучість розлуки. Попри це, існує надія, що допоки вони дивляться одне на одного так, як зараз, їхня історія продовжується. Це виражає глибоку ідею про те, що справжні почуття та спогади про кохання залишаються вічними, незважаючи на всі зовнішні обставини. Це пісня про любов, що трансформується, про страхи, що її супроводжують, і про важливість збереження цих емоцій через час.