Ця пісня Олі Цибульської розповідає про глибокі почуття, сумніви і страхи, які виникають у стосунках. У перших рядках авторка ділиться своїми думками про страх не темряви, а страху перед власними вчинками і спогадами, які можуть повернути минуле. Вона згадує час, коли вони з коханим були разом під літнім небом, вільні від страху бути судженими чи любити.
В рефрені говориться про моменти, коли відчуття і спогади, мов дим, розвіюються, залишаючи після себе пустоту. Але поки вони дивляться один на одного, їхня історія продовжує писатися, натякаючи на те, що спільні моменти є ключовими у їхніх стосунках.
Оля Цибульська також згадує про уникнення поцілунків в губи, бо вважає, що це може призвести до розлуки, і просить лише триматися за руки, ніби цей жест здатен утримати їх разом. Вона виражає бажання, щоб її коханий скучав за нею, і зазначає, що саме для цього існує весна — пора відродження і нових початків.
У другій частині пісні вона говорить про страх перед мовчанням, адже саме в ньому криється біль. Вона просить не говорити слова любові, якщо вони не щирі, бо ці слова обіцяні їй. Пісня закінчується рефреном, який підсумовує основну думку: незважаючи на всі страхи і сумніви, спільні моменти і почуття продовжують писати їхню історію любові. Пісня є вираженням глибоких емоцій і роздумів про складність стосунків, любові та прощання.