Victoria NiroА Про Людей… Та Нехай Їм

У цій пісні Victoria Niro викладає глибокий сенс, пов'язаний з роздумами про природу, батьківщину, та власну ідентичність. Вона розпочинається з ліричного звернення до вечірньої зірки, символу сподівань і мрій, що висвітлює тугу за свободою і спілкуванням із природою. Описуючи красу рідної землі, пісня переплітає образи закату, річки Дніпро, веселки та віття верби, що відображає безмежну любов до рідного краю.

Пісня торкається теми належності до своєї землі і водночас відчуття втрати цієї належності. Авторка висловлює неприйняття ідеї, що для неї та її народу може не знайтися місця на рідній землі, стверджуючи свою віру як захист від обману.

Далі у пісні йдеться про нічний пейзаж, в якому згадуються містичні образи вовкулака і сича, а також краса природи, символізуючи непередбачуваність і складність долі людини. Однак, попри ці темні мотиви, пісня переходить до оптимістичного висновку про добро, що існує серед людей, незважаючи на всі випробування.

Завершується пісня відлунням головної думки про непохитну віру і надію на свободу, що знову пов'язується із землею і власною культурою. Це особистий гімн авторки до своєї України, сповнений гордості, любові та непереможного духу. Пісня є відображенням сили духу, що залишається незламним навіть у найважчі часи.