Victoria NiroАж По Воді Розіслала Зеленії Віти

Пісня "Зоре моя вечірняя" у виконанні Victoria Niro — це ліричний оповід про болючу ностальгію, любов до рідної землі та віру в майбутнє. У перших рядках автор звертається до зорі як до символу надії, просить її зійти над горою, щоб тихо поговорити про свою неволю, про віддаленість від рідної землі.

Далі пісня виписує картини природи та українського побуту, які мають глибокий символічний зміст. Розповідь про сонце, що сідає за горою, веселку на Дніпрі, широку сокорину та вербу, яка похилилась над водою, викликає образи вічності та змін, відображає глибоку зв'язок із природою.

Найемоційнішою частиною є згадка про "нехрищені діти", які гойдаються на вітах верби, а також вираз "нам ніби місця вже нема". Це вказує на відчуття втрати, вигнання з рідної землі, але водночас і на непохитну віру, що є своєрідною бронею проти цієї втрати.

Автор згадує міфічні та реалістичні елементи української культури — вовкулака, що ночує у полі, і сича, що віщує недолю, але в той же час говорить про внутрішнє знання "добрих" людей, віру в добро. Заключні рядки пісні повертають нас до теми волі та надії, що "ми будем вільні тільки в Україні", висловлюючи безмежну любов до рідної землі та віру в її майбутнє.

Таким чином, пісня є глибоким вираженням любові до України, її природи, культури та людей, а також непохитної віри в майбутнє, незважаючи на всі випробування. Вона спонукає слухача задуматися над власною ідентичністю та значенням батьківщини в його житті.