У цій пісні Маша Кондратенко висловлює свої почуття та досвід втрати близької людини, із якою вона не у відносинах, але чиї присутність і вплив вона все ще глибоко відчуває. Вона описує фізичну та емоційну біль, що виникає від спогадів про цю особу, та складність руху вперед без них.
Артистка розповідає про те, як вона біжить босоніж по асфальту в темряві, символізуючи свій біль і спустошеність. Вона визнає, що, хоча вони не мають офіційного статусу у відносинах, вона все одно відчуває глибокий зв'язок з цією людиною. Її спроби переконати себе, що їй добре самій, суперечать її бажанню знайти цю особу серед натовпу, підкреслюючи внутрішній конфлікт між бажанням забути і нездатністю відпустити.
Далі пісня переходить до діалогу з втраченою людиною, де співачка риторично питає про її життя без неї, виявляючи сумнів у щирості її почуттів та обіцянок. Вона висловлює іронію щодо того, як вони можуть відвідувати її концерти з іншою, незважаючи на спільне минуле та емоційні зв'язки.
Останні рядки пісні вказують на ревнощі та неприйняття нових відносин колишнього партнера, висловлюючи сумніви щодо їхньої щирості та глибини. Це відображає загальну тему пісні - складність відпускання людини, до якої ви відчуваєте глибоке емоційне прихильність, незважаючи на розрив або відсутність відносин.