Артем ЛоікЗбір На Карту А Ми Позіхаємо…

Пісня "Збір на карту А ми позіхаємо…" виконавця Артема Лоіка є глибокою рефлексією на тему війни, її впливу на людей та їхню психологію. У цьому творі автор звертається до реалій воєнного стану, де збір коштів на потреби фронту став звичним явищем. Фраза "А ми тут помаленьку звикаємо збір на карту?" відображає стан прийняття нової реальності, де допомога армії стає частиною повсякденного життя.

У другому абзаці пісні зосереджено увагу на відчутті віддаленості між тими, хто перебуває на фронті, і цивільним населенням. Лінії "А ми тут помаленьку здихаємо! Перший сніг у землі зустрічаємо!" наголошують на контрасті між жорстокістю війни та звичайними подіями життя, як-от зміна пори року. Цей контраст підсилюється чеканням на допомогу, яка не завжди приходить.

Останні абзаци пісні розкривають тему культурного фронту, місця мистецтва та творчості у воєнний час. Автор критикує ситуацію, коли культурні ініціативи здаються неважливими порівняно з безпосередніми потребами фронту, але також підкреслює, що культура і творчість є необхідними для підтримання духу та ідентичності нації. Висловлювання "Пісні пишуть, та їдем в їх тур не ми а снаряди" символізує, що мистецтво продовжує жити та впливати, навіть коли самі артисти не можуть виступати перед публікою через війну. Таким чином, пісня висвітлює важливість збереження культури та гуманітарних цінностей у найскладніші часи.