Артем ЛоікТільки Ми Тут Військові Не Мислимо Що Ти Кажеш Відправив На Збір Нам

Пісня Артема Лоїка "Тільки ми тут військові" розкриває глибокий емоційний стан солдатів, які перебувають на фронті. У перших рядках ми бачимо, як вони намагаються пристосуватися до військової реальності, де повсякденність складається з очікувань та рутини, символічно виражені через "збір на карту". Солдати згадують про домівки, звичайне життя, відчуваючи віддаленість від них, що викликає почуття відчуженості та ізоляції.

Потім пісня переходить до більш темного вислову про "здихання", що метафорично вказує на втому від війни, на складнощі та випробування, з якими солдатам доводиться зіткнутися. Перший сніг, що зустрічається з землею, може символізувати новий етап, період очікувань і надій, що, однак, залишаються невиконаними, оскільки "ніхто з вас не хоче" приєднуватися до них або навіть розділити їхні переживання.

В наступній частині пісні піднімається тема спроби знайти втіху у маленьких радостях та культурному збагаченні "на фронті культурному днями", що стає способом психологічної розрядки і відволікання від жорстокості бойових дій. Автор підкреслює іронію та суперечності військового життя, де пошук культурного збагачення стає способом виживання серед руйнувань та хаосу.

Закінчується пісня роздумами про те, як усе перевернулося з ніг на голову: ті, хто шукали культурного збагачення, опиняються в окопах, стикаючись із суворою реальністю війни, що викликає у них відчуття безпорадності та зневіри. Війна змушує переоцінити багато життєвих цінностей, показуючи, наскільки все є крихким і непередбачуваним. Солдати виражають свої думки та почуття через пісні, що стає для них способом зберегти людяність і зв'язок зі світом, який вони залишили за собою.