Пісня "Все що можу віддаю тобі, благаю, вір же" Артема Лоіка в колаборації з Абіє звучить як могутній вибух патріотизму та особистісної сили. У цих рядках відчувається глибоке прагнення висловити себе через мистецтво у часи національної кризи. Лоік стверджує, що його зброя — це його слова і вірші, які він використовує як символічну відсіч агресії.
Згадка про військові дії і вплив війни на народ у пісні символізується через образи, які показують стійкість та відвагу. Лоік згадує про "воїнів із заліза", що крокують до свободи, акцентуючи на залізній волі та силі українців. Це відображення великої рішучості народу в боротьбі за свої права і свободу.
Поетичні образи, такі як "цар у бункері" та "поле, що сіє під снарядами", підсилюють сенс виживання і боротьби під час зовнішнього тиску. Виконавець звертається до історичних коренів, згадуючи Січ та боротьбу предків, що вливається в кров нових поколінь.
На завершення, пісня стає закликом до самопізнання і внутрішнього відродження. "Запам'ятай очі темноти... і себе знайди", — це метафора духовного пробудження та особистісного розвитку в умовах викликів. Це заклик до внутрішньої боротьби і відновлення, що є так само важливим, як і зовнішні баталії.