У пісні "Мені час іти та я стою завмер" Артема Лоіка з Абіє відчувається глибока емоційна насиченість і мотив незламної вірності незважаючи на всі життєві негаразди та випробування. Перший куплет зосереджується на обіцянці підтримки та вірності навіть у найскладніших умовах, коли нібито весь світ проти тебе. Автор обіцяє залишатися поруч, незважаючи на зовнішні умови або небезпеки, навіть якщо це означатиме перейти певні межі або зіткнутися з непередбачуваними обставинами.
Другий абзац передає діалог між батьком і сином, де батько намагається передати важливі життєві уроки, не вдаючись до словесності, але через власний приклад і вчинки. Цей момент символізує передачу сили, мудрості та віри між поколіннями, навіть у важкі часи, коли здається, що немає ні слів, ні сил для продовження.
У рефрені автор звертається до своєї коханої, підкреслюючи непохитну рішучість стояти обличчям до обличчя з небезпеками, що насуваються, і навіть війною, заради можливості повернутися до її обіймів. Цей момент відображає відданість та готовність до жертв заради кохання та сімейного вогнища.
Пісня завершується потужним вираженням віри в здатність пережити тяжкі часи, захистити свій дім і близьких, а також незламної волі до перемоги, навіть якщо для цього потрібно буде піти на крайні заходи. Ця композиція є своєрідним гімном сили духу, любові, вірності та надії на краще майбутнє.