Артем ЛоікТут Поети Носять Рими Поки Слуги Носять Кляпи І Клюють Себе У Лоб Митрополити

У цій пісні Артем Лоік звертається до глибоких та складних питань ідентичності, історії та сучасності України через призму свого бачення та власного досвіду. Він починає з контрасту між минулим і сьогоденням, підкреслюючи, що хоча козаків більше не кличуть на війну, війна для України не закінчилася. Це висловлює неперервну боротьбу країни за свою ідентичність та незалежність.

Лоік порушує тему зникнення традиційних цінностей, представлених через образ ліквідованої Січі, що символізує втрату свободи та незалежності. Разом з тим, він згадує про русифікацію, яку він називає "тверезою тюрмою", вказуючи на примусову асиміляцію та втрату культурної самобутності.

Артист також звертається до свого внутрішнього світу та роздумів про власну роль та місце в сучасному суспільстві. Він аналогізує себе зі Сковородою, видатним українським філософом, підкреслюючи своє прагнення розповсюджувати мудрість та глибокі думки. Лоік використовує свій талант, щоб привернути увагу до соціальних проблем, таких як расизм та нерівність, а також до боротьби за збереження культурної ідентичності в умовах глобалізації.

Пісня закінчується на позитивній ноті, наголошуючи на нескореності українського духу та важливості боротьби за свободу та справедливість. Лоік закликає до єдності та готовності захищати свою країну та її цінності, незважаючи на всі труднощі. Ця пісня є виразом віри в силу українського народу та його незламність перед обличчям випробувань.