Текст пісні Артема Лоїка занурює нас у глибокі роздуми про історію, культуру та сучасні виклики, які стоять перед Україною та її народом. Він починає з висловлювання певної двозначності: хоча козаків не зовуть на війну, наша війна не закінчилась. Це може символізувати внутрішні та зовнішні боротьби, які тривають незважаючи на зміну часів. Лоїк згадує про своє коріння, яке розпускає руки, і про те, як він цінується в Україні, підкреслюючи зв'язок із рідною землею та національну гордість.
В іншому рядку він асоціює себе зі Сковородою, звертаючись до теми мудрості, яка випливає не лише з книжок, але й з життєвого досвіду. Це метафора про те, як історичні уроки та особисті переживання можуть слугувати джерелом знань і сили в часи випробувань.
Лоїк також критикує сучасне суспільство та його цінності, підкреслюючи важливість бути "чистим", а не просто "білим" або "чорним", говорячи про моральну чистоту перед лицем суспільних поділів та конфліктів. Він закликає до дії, натякаючи на необхідність філософського пробудження та боротьби за справедливість.
У фрагментах про "поетів, що носять рими", і "слуг, що носять кляпи", автор звертається до сили слова проти мовчазної підкореності, акцентуючи на значенні активної громадської позиції та критичного мислення в часи змін.
Пісня закінчується повторенням рефрену, який нагадує про незакінчену боротьбу, але тепер із зазначенням, що козаків позовуть на війну, що може символізувати готовність та відданість боротьбі за свої переконання та волю до життя. Це підкреслює непереможний дух українського народу та їхню готовність стояти до кінця у своїх прагненнях та ідеалах.