Ця пісня Володимира Івасюка є глибокою та емоційною розповіддю про любов, розлуку та надію на возз'єднання. Вона починається з ліричного звернення співака до коханої, згадуючи про дорогу, що символічно з'єднує їхні домівки, немов струна, та задається питанням, чому слід коханої згубився, натякаючи на розставання.
У наступних рядках розкривається головна тема пісні - незламна віра співака у те, що вони знову будуть разом. Незважаючи на "зимну осінь", яка не змогла "накрити слід листям", виконавець сповнений рішучості повернутися до коханої навесні. Образи жовтого листа та зеленого колосу символізують циклічність природи та вічне відродження почуттів.
Заклик не ховати "блакитний промінь" очей та попросити заспівати пісню "в останній раз" відображає бажання зберегти спогад про моменти щастя на час розлуки. Пісня, яку кохана заспіває, стане символом їхнього почуття, мостом, що з'єднує серця на відстані.
В кінці пісні образ потоків, що зійдуть з гір навесні, та "дорога, що забринить неспокоєм", підсилює почуття невпинної туги та очікування відновлення зв'язку. Осінь, що не змогла "накрити слід листям", і віра у повернення до коханої, утримують надію на щасливе майбутнє, де "жовтий квіт розлуки" не розквітне між ними.
Таким чином, пісня є виразом безкінечної любові, що переживає розлуку та зміни пори року, і водночас - символом вічної віри у возз'єднання з коханою особою. Вона втілює в собі глибоку емоційну зв'язаність та надію на краще майбутнє разом.