У цій пісні Артем Лоік разом з Абіє висвітлюють тему героїзму та самопожертви українських захисників, які відстоюють свою землю в умовах війни. Використання образів бою, снайперської групи та захисту села під Ізюмом відображає сувору реальність військових дій, але разом з тим підкреслює мужність і відданість бійців своїй країні.
В тексті пісні згадується трагічна доля чотирьох солдатів, які залишаються стояти до кінця, незважаючи на повне оточення ворогом. Їхні дії символізують нескореність духу українського народу. "Не віддавали уперто своє" та "летять їхні кулі між римами" - ці рядки підкреслюють поєднання боротьби за незалежність з культурним виміром, де кожен вистріл є і захистом, і закликом до пам'яті.
Останній абзац пісні звертається до слухача з розмірковуваннями про сенс написаного та висловлює надію, що подвиги захисників будуть вічно пам'ятні. Автор стверджує, що через свою творчість він намагається вшанувати пам'ять про тих, хто віддав своє життя за свободу України, ставши символом незламності та героїзму для майбутніх поколінь. Пісня - це не лише вшанування героїв, а й засіб передачі їхньої історії та сили духу.