У цій пісні Артем Лоік разом з Абієм розкривають болючі теми війни, особистих переживань та непохитної віри у власну країну і незалежність. Вони говорять про розділені серця і дороги, але наголошують, що вони - не бездушні маріонетки, а люди, які прагнуть до перемоги. Цей рефрен, повторюваний у пісні, стає маніфестом непохитної волі та спротиву.
Верші пісні підкреслюють важкі умови, в яких опиняються воїни: вони переживають фізичні та душевні травми, втрачають зв'язок з домом і рідними, але продовжують боротьбу. Ліричний герой пісні малює картину повсякденного життя на війні, де кожен день - це випробування, але водночас і відданість своїй землі та ідеалам свободи.
Автори нагадують про історичну спадщину, згадуючи імена Шухевича і Сагайдачного, що символізує глибоке коріння боротьби за незалежність. Вони говорять про сучасних захисників як про продовжувачів великої справи предків, які б'ються не заради війни, а заради майбутнього своїх дітей та волі країни.
Пісня переплітає біль втрати та непорозуміння з вірою в перемогу та гордість за власну ідентичність, закликаючи пам'ятати про цінність незалежності та необхідність боротьби за неї. Вона є гімном стійкості, мужності та віри в світле майбутнє, незважаючи на всі труднощі сьогодення.