Ця пісня розповідає про героїчну оборону села під Ізюмом, де українські військові, зокрема снайперська група, стикаються з великою перевагою ворожих сил. Чотири бійці, два снайпери та двоє в прикритті, ведуть бій, знаючи, що шанси на виживання мінімальні, але незважаючи на це, вони віддано захищають свою землю. Пісня передає їхню відвагу і готовність боротися до кінця за Україну.
Слова пісні наголошують на трагічності ситуації, коли село опиняється під штурмом великої кількості ворожих солдатів, але чотири українські військові стоять до останнього, не здаючись. Їхня боротьба та жертви викликають глибоку повагу і сум, підкреслюючи важливість пам’ятати та шанувати героїзм оборонців.
У другій частині пісні йдеться про наслідки бою, коли позиції були відбиті, але залишилися лише спустошення та втрати. Описується героїчна смерть одного з бійців, який до останнього моменту боровся, маючи в руках лише два набої, і підкреслюється, що навіть ті, хто давно пережив війну, не можуть стримати сліз, спостерігаючи за наслідками цих подій.
В кінці автор пісні звертається до слухача з розмірковуваннями про важливість пам’ятати та вшановувати подвиги захисників, а також про особисте бажання стати снайпером на звільнених вулицях, щоб їхня жертва не була забута. Пісня завершується подякою воїнам за їхню захист та віру в те, що зло буде подолано.