Ця пісня відображає глибоку ностальгію та роздуми про розставання, втрату та віддаленість між людьми, які колись були близькими. В перших рядках ми бачимо згадку про минуле, яке здавалося захопливим і повним спільних моментів. Автор просить згадати його у повсякденні моменти, такі як пиття ранкової кави, підкреслюючи відчуття втраченої близькості та спільних спогадів.
У пісні ідеться про розлуку, яка прирівнюється до роз’єднання лука зі стрілою - метафора, що вказує на невідворотність відділення та втрату первісного призначення. Цей образ підсилюється повторюваним мотивом гітари, що плаче, символізуючи смуток і невимовну тугу за втраченим зв'язком.
Основне запитання пісні - чи здатні дерева, аскети або навіть пісні відчувати сум за тим, що вони втратили. Це порівнюється із здатністю людей відчувати втрату та ностальгію. Задаючи такі запитання, автор піднімає тему суб'єктивності переживань та емоцій, підкреслюючи, що деякі аспекти людського досвіду залишаються незмінними навіть у сучасному світі, де телефонні розмови та інші форми комунікації можуть спотворювати реальність.
Таким чином, пісня є рефлексією на тему відстані, втрати та спроби знайти зв'язок з минулим через спогади, музику та постійні роздуми про те, що ми втрачаємо на своєму шляху.