Ця пісня передає відчуття нездійсненних зустрічей та нерозділених доль. У перших рядках автори відзначають схожість між двома людьми, які, можливо, ніколи не зустрінуться, але поділяють спільний біль і переживання. Це наголошує на універсальності людського досвіду, незважаючи на зовнішні обставини або особисті відмінності.
Далі пісня говорить про момент прощання, символізований сценою з поїздом, який відходить, залишаючи за собою лише спогади. Персонаж, який залишається, може лише махати рукою на прощання, приймаючи, що деякі зустрічі мають лише миттєвий характер і не варто очікувати більшого.
У фрагменті, де йдеться про дощ, який змиває всі сліди, символізується відпускання і прийняття неминучості забуття. Втрата контакту та неможливість знайти чи впізнати один одного в майбутньому підкреслюється як невід'ємна частина людських взаємин.
Останні рядки підсумовують концепцію анонімності та тимчасовості взаємин між людьми. Незважаючи на мимохідь зустрічену красу або щастя, персонажі приймають, що їхні шляхи розійдуться, і кожен повинен продовжувати шукати свою удачу і сенс життя незалежно від того, що вони мали між собою. Пісня закінчується на ноті прийняття і розуміння того, що деякі зустрічі залишаються лише миттєвими спогадами, але вони важливі для нашого внутрішнього зростання та самопізнання.