У тексті пісні Артема Лоіка у співпраці з Абієм проглядається глибокий болючий виклик, який передається через образи і метафори, що відображають боротьбу і стійкість українського народу. Початкові рядки підкреслюють відданість автора своїй країні, де він каже, що все, що він може віддати — це його вірші, що є символом нестерпної потреби висловити свій протест і опір через слово, не маючи іншої зброї.
Пісня наповнена зображеннями стійкості і відпору, де Україна виступає не тільки як географічний об'єкт, але як жива істота, що навчила співака боротися і римувати, протистояти темній хмарі ворожнечі. Це виявляється у висловах про залізних воїнів, які невпинно крокують до свободи, незважаючи на непереможні перешкоди та військову агресію. Використання образу кобри, що петляє, символізує складність і небезпеку шляху до свободи, що стає особливо актуальним на тлі затяжної війни.
Кульмінаційними є рядки, де автор відображає особисте перевтілення через біль і руйнацію, закликаючи знову створити себе і свою державу з руїн. Сила слова як зброї, що може вбивати монстри, є основною темою, що повторюється і наголошує на могутності та значенні культурного опору. Заклик до відновлення ідентичності, пам'яті про коріння і здатності до відродження є фундаментальними у цій пісні, роблячи її не просто музичним твором, але маніфестом національного духу і непохитної волі до свободи.