У пісні "Ліквідована Січ та не бунт" Артема Лоіка виражено глибокі рефлексії про історичну спадщину України, її боротьбу за незалежність та особистісні переживання автора, що вплетені у контекст сучасних викликів. Початкові рядки символізують зв'язок з минулим – згадку про козаків, що є втіленням волелюбності та боротьби, вказуючи на незакінченість війни за справедливість і свободу.
Автор порівнює себе з п'яним, що йде до неба, символізуючи спроби вирватися з-під тиску реальності, у пошуку вищих істин. Лінія "Ліквідована Січ та не бунт русифікована твереза тюрма" говорить про знищення ідентичності та спроби підпорядкування українського народу, втрату його коріння, але незламність духу Лоіка і його спротив цій русифікації.
Подальші рядки з гордістю говорять про цінність автора в Україні, вказуючи на його внесок у культуру та інтелектуальний спадок, а також на невідворотність змін, що їх він ініціює своєю творчістю. Використання образу Сковороди підкреслює пошук істини та самопізнання, а також невід'ємність української філософії та культури від ідентичності народу.
Згадка про світ, що намагається "випрати" індивідуальність у сірість, і важливість збереження чистоти, а не лише зовнішньої білизни, ставить питання моральних цінностей і справжньої сутності людини. Підсумкові рядки закликають до боротьби і неприйняття несправедливості, підкреслюючи нескореність українського народу, його готовність до захисту своєї землі та ідентичності. В цілому, пісня є могутнім гімном свободі, спротиву та непереможному духу українського народу.