Ця пісня занурює нас у атмосферу українського фольклору, де музика і спів слугують не лише засобом розваги, а й способом виразити свої почуття, переживання та відношення до навколишнього світу. "Та ми собі заспіваймо" - це заклик об'єднатися через спів, незалежно від обставин, що символізує спільноту і взаємопідтримку. Спів тут виступає як спосіб протистояти труднощам, допомагає забути про "банно" - про заборони чи обмеження.
Використання образів верби, яка родить груші, і калини, що дає яблука, відображає абсурд і неймовірність, але в той же час може символізувати надію на неможливе, віру в диво. Ці рядки виражають глибокий оптимізм, віру в те, що можливо все, навіть те, що здається абсолютно неймовірним.
Ліричний герой пісні звертається до своєї коханої, називаючи її "бідашко-солодашко", що підкреслює її вразливість та солодкість одночасно. Романтичні образи, пов'язані з пасінням овечок, використовуються для висловлення ідилічного бачення кохання та зв'язку з природою.
Однак, пісня також містить мотиви відданості та самопожертви, коли ліричний герой говорить про гинути "не за такими", а за "чорнобривими". Це вказує на глибокі почуття та готовність жертвувати собою заради коханих, заради тих, хто справді цінний для серця.
В цілому, пісня є багатогранним вираженням української душі, де кохання, надія, відданість та взаємопідтримка переплітаються з народними традиціями і символізмом. Через фольклорні мотиви та символіку пісня відкриває універсальні теми, актуальні для будь-якої епохи та культури.