Ця пісня є виразом глибокого і непохитного кохання, яке автор відчуває до своєї улюбленої. Він починає з зображення її імені, написаного зорями в небі його душі, символізуючи вічну прихильність і незмінну прив'язаність. Ліричний герой вважає, що їхнє з'єднання було передбачене долею і що Бог залишив йому свою кохану як подарунок.
Описуючи свої почуття, співак розкриває, як він захоплюється красою своєї коханої, відчуваючи глибоке і безумовне кохання. Ця краса здається йому неймовірною та відіграє вирішальну роль у його щасті. Любов до неї перетворила його життя, зробивши його залежним від її присутності, немов він живе нею і для неї.
Пісня також підкреслює безмежність і силу цієї любові через образи подорожей і часу, зокрема через готовність подолати "100 тисяч кроків" до коханої та вартість "100 тисяч років", які не можуть зрівнятися з одним днем без неї. Такий вираз підсилює ідею, що жоден часовий проміжок не важливий без присутності коханої.
У заключних рядках пісні ліричний герой говорить про бажання бути ближче до своєї коханої, порівнюючи її голос з вітром, що несе його до неї, і море, що малює її силует. Він мріє обдарувати її всією своєю любов'ю, вдягнувши її в поцілунки та дотики, і висловлює подяку Богу за це диво - змогу кохати і бути коханим. Це підкреслює щиру вдячність за дароване щастя бути з коханою особою.