Пісня "Коли долі зводили з долями" виконавця Михайло Грицкан є яскравим виявом неземного, глибокого кохання. Вона розкриває історію любові, яка здається передбаченою самою долею, коли дві долі зливаються воєдино, створюючи нероздільну єдність. Ліричний герой висловлює свої почуття через образи, наділені космічною силою: його кохана описана як зірка, що світить в небі його душі, символізуючи світлу й наповнену коханням особистість.
Любов у цій пісні зображена як щось, що перевершує будь-які перешкоди та часові рамки, де кожен крок наближає закоханих одне до одного, а кожен день без коханої здається безкінечністю. Вона малюється через метафори вітру, що несе голос коханої, і моря, що у своїх хвилях зображує її силует, підкреслюючи всепроникність і велич цього почуття.
Також пісня акцентує на вдячності до Бога за даровану можливість любити та бути поряд з коханою людиною, розглядаючи цю любов як найбільше щастя в житті ліричного героя. Цей аспект підсилюється останніми рядками, де вдячність і почуття благословення виражені через прості, але потужні жести – поцілунки і дотики, які стають виявом найглибших почуттів. Таким чином, пісня є відображенням всепоглинаючої, світлої любові, що стає джерелом найглибшого щастя і змісту життя.