Ця пісня Артема Лоіка є глибоким рефлексивним виразом сучасності, переплетенням історії з сьогоденням, а також особистим баченням автора на конфлікти, ідентичність та власне місце в цьому світі. Він розповідає про нескінченність війни, не лише як фізичного конфлікту, а й як боротьби за ідентичність, культуру та свободу вираження. Співак наголошує на важливості пам’ятати своє коріння та важливість власних переконань у світі, де спроби "русифікації" і "тверезої тюрми" символізують втрату ідентичності та свободи.
Лоік через образи козаків та Січі висловлює ідею про непереможність духу українського народу, який попри всі зовнішні й внутрішні випробування залишається непохитним. Він робить акцент на важливості збереження культурної та національної самобутності, зокрема через посилання на фігуру Сковороди, символізуючи філософський погляд на життя та необхідність знаходити глибинний сенс у своїх діях і словах.
Одним із центральних мотивів пісні є протистояння зовнішнім спробам змінити чи знищити українську ідентичність, яке символізується через образи "рим" та "кляпів". Лоік закликає до активності, не пасивного споглядання змін, а до активної участі в захисті своєї культури та відстоюванні прав на самовизначення.
У фіналі пісні Лоік робить акцент на неуникність конфлікту в сучасному світі та важливості особистої участі в боротьбі за власні ідеали та цінності. Він залишає надію на перемогу духу та ідентичності над будь-якими зовнішніми загрозами, підкреслюючи, що війна за ідентичність та свободу ніколи не закінчується, але відвага та сила духу можуть допомогти вистояти в ній.