Артем ЛоікВважав У Стаді Себе Стильним І Підкованим…

Текст пісні Артема Лоїка відображає глибоку саморефлексію та критичний погляд на власне минуле через призму культурної та мовної асиміляції. Він починає з визнання, що колись відчував себе частиною більшості, яка була невидимо русифікована, намагаючись відповідати певним стандартам і прийнятим уявленням про стиль та освіченість. Але це було поверхневим і не відображало глибину його ідентичності.

В середині пісні він переходить до критики культурного впливу, що прийшов з Росії, зазначаючи, як цей вплив маскувався під культурність, але насправді був формою культурної асиміляції, що втягувала українців у російськомовний культурний простір. Лоїк описує, як ця асиміляція проникала у всі аспекти життя, від музики до літератури, змінюючи сприйняття та самоідентифікацію.

У пісні також відчувається гострий біль від розуміння, що довгий час більшість мовчала або не знаходила правильних слів для виразу свого протесту. Війна і зовнішня агресія стали тим каталізатором, що змусили переосмислити власну ідентичність та культурну приналежність.

Закінчується пісня відкриттям внутрішньої сили та відданості свободі, символізуючи особистісний розвиток і перехід від пасивної участі до активної позиції. Лоїк підкреслює значення самовизначення через мову, культуру та історичну пам'ять, вказуючи на важливість голосу індивіда в колективній боротьбі за ідентичність та незалежність.