Артем ЛоікЯ До Кінця Йду Як Теліга

Ця пісня Артема Лоіка "Я до кінця йду як Теліга" — це глибокий ліричний виклад особистого переосмислення ідентичності, культури, історії та мови на фоні зовнішнього впливу та внутрішніх змін. Він починає зі звернення до себе, заперечуючи сприйняття себе як "червоного", натомість називає себе "Багряним", що символізує глибшу кров'яну зв'язок зі своєю землею та історією. Лоік відкидає легковажність в мистецтві, натомість проголошує свої слова і вчинки як глибокі рани, що свідчать про біль і боротьбу.

Він згадує імена українських героїв та письменників — Телігу, Симоненка, Костенко, — щоб підкреслити свою відданість ідеям свободи, незламності та віри. Ці постаті стають символами непохитної віри в краще майбутнє та невмирущості українського духу.

Пісня розповідає про особистий шлях автора від русифікації до повернення до коріння — процес, що знайомий багатьом українцям. Лоік ділиться своїм внутрішнім пробудженням, критикує культурну асиміляцію і втрату ідентичності через зовнішні впливи, зокрема через медіа та мистецтво. Він вказує на небезпеку непомітної асиміляції, яка здатна розчинити національну самобутність.

Фінал пісні — це заклик до пробудження, до спротиву та самоідентифікації. Лоік наголошує на важливості самопізнання, прийняття своєї історії та культурної спадщини. Він закликає до боротьби за свободу та право бути собою, незважаючи на зовнішній тиск та внутрішні сумніви. Пісня стає гімном непохитної волі до життя, любові до рідної землі та невмирущої віри в майбутнє. Це водночас історія про особисте переродження та усвідомлення справжніх цінностей життя.