Пісня Артема Лоіка та Абіє "Не всі чотири не встигло…" — це вшанування мужності та героїзму захисників України, розказане через призму втрати та боротьби. Вона розповідає історію чотирьох солдатів, які з усіх сил захищали свою землю від ворога, борючись до останнього. Образи руїн і крові, що просочуються у землю, символізують жертви та втрати, які понесла Україна у цій нелюдській війні.
Описана сцена оборони села під Ізюмом відображає не тільки конкретний момент боротьби, але й уособлює непохитність духу українських воїнів у цілому. Текст пісні передає образи стійкості і відваги, а також безмежної жертовності — незважаючи на оточення ворогом і майже неможливі умови, герої продовжували боротьбу.
Слова пісні також акцентують на почуттях втрати і болю, які випробовують не тільки бойові товариші загиблих, але й усі, хто цінує свободу та незалежність своєї країни. При цьому, через призму особистих історій, підкреслюється колективний дух нації, що об'єднується навколо спільних ідеалів і пам'яті про героїв.
Кульмінаційним моментом є рішення одного з персонажів стати снайпером, щоб вшанувати пам'ять побратимів і продовжити боротьбу за звільнені вулиці. Це не лише про військову місію, а про моральний обов'язок пам'ятати і віддавати шану тим, хто пожертвував своїм життям за майбутнє своєї країни. Пісня закликає не забувати про подвиги захисників та передати цю пам'ять наступним поколінням. Таким чином, вона стає не тільки спогадом про героїчний опір, але й нагадуванням про цінність свободи, за яку ведеться боротьба.