У цій пісні виконавець ONUKA ділиться своїми роздумами та емоціями про втрату, пам'ять та самотність, але також про важливість збереження спогадів та внутрішньої сили. У перших рядках пісні лунає зізнання у тому, що виконавець намагається уникати інших людей, заглиблюючись у себе, та водночас відчуває згасання, мовби втрачає зв'язок із зовнішнім світом. Тема самотності та внутрішнього відсторонення продовжується у розмірковуваннях про забуття та самозабування, але з наголосом на те, що пам'ять про близьких людей, певно, про кохану особу, залишається недоторканною.
Далі виконавець звертається до спогадів про спільні моменти, підкреслюючи їхню цінність та необхідність зберегти ці спогади у серці назавжди. Попри фізичну відсутність цієї особи, емоційний зв'язок та спільні переживання залишаються живими. Ця думка повторюється через весь текст, а особливо акцентується в куплетах, де говориться про ночі та дні, що були спільно пережиті. Рана від втрати все ще кровоточить, незважаючи на метафоричне піднесення "хоч я на небі", що може символізувати спроби вирватися з пастки горя та знайти спокій.
Завершується пісня повторенням важливості пам'яті про кохану людину, наголошуючи на безумовній цінності спогадів та емоційного зв'язку, який переживає розлуку, відстань та час. Це твір про непереможну силу пам'яті, яка дозволяє зберегти кохання та відчуття близькості, навіть коли обставини наказують забути.