Ця пісня GROSU виражає глибокі почуття ностальгії та суму за коханою особою, порівнюючи це відчуття з незмінними та вічними циклами природи. Автор використовує образи, що символізують гармонію та взаємозалежність, як сонце, яке скучає за місяцем, літо, яке чекає на весну, квітка, що потребує бджоли, а також ніжні та побутові образи, як кішка, що тягнеться до людської руки.
У серці пісні лежить історія про спогади спільно проведеного часу, втрачені моменти близькості під дощем, які залишились лише в пам’яті. Автор згадує моменти інтимності та щирості, які тепер здаються втраченими, і ці спогади є джерелом його суму.
Пісня також торкається теми соціальних мереж і того, як вони можуть стати джерелом болю, коли ми бачимо, що колишні кохані продовжують жити без нас. Це підкреслюється описом перегляду фотографій з новими партнерами, що лише поглиблює відчуття втрати та самотності.
Закінчується пісня на ноті прийняття та суму, але також і з надією, через повторення метафоричних зіставлень, які підкреслюють нерозривний зв'язок між коханими, незважаючи на віддаленість. Це зображення взаємодоповнюючих елементів природи та життя слугує напоминанням про те, що відносини можуть залишитися глибоко закоріненими в серцях, навіть якщо фізично люди вже не разом. Ця пісня - гімн скученим серцям, які прагнуть знову знайти своє місце та зв'язок із втраченою любов'ю.