Ця пісня є вираженням глибоких, але суперечливих емоцій людини, що стоїть на порозі кохання. Виконавець зізнається у своїй нездатності любити те, що приносить йому щастя, пояснюючи це страхом перед майбутніми негараздами, які можуть виплисти з цього щастя. Він готовий відпустити кохану особу, якщо її перебування поруч є довготривалим, натякаючи на свою готовність до самозахисту від можливого болю від втрати.
Водночас, артист визнає свою сильну тягу до коханої, заявляючи, що так сильно нікого не бажав. Це розкриває внутрішню боротьбу між бажанням бути з коханою та страхом перед можливими наслідками цього зв'язку. Попри свою любов, він попереджає кохану про свою нестабільність і потенційну здатність завдати болю.
Лірика також відображає невпевненість і коливання від почуттів любові до страху втрати. Це ілюструє, як нічні думки та спогади про кохану особу заповнюють думки виконавця, викликаючи страх, що ці почуття не переживуть до світанку. Зазначені слова про взаємини, що почалися з моменту зустрічі та які не дали спокою з того часу, підкреслюють важливість цього зв'язку для нього, але й страх, що він може його втратити.
У підсумку, пісня розкриває глибокий внутрішній конфлікт між бажанням зазнати кохання і страхом перед можливістю цього кохання втратити. Виконавець коливається між потребою в інтимності та боязню перед тим, що ця інтимність може принести біль і втрату.