Ця пісня відображає глибокі та змішані почуття, що виникають в серці людини, яка переживає розлуку з коханою особою. Від самого початку, образ сонця, що палає у полоні ночі, і вітер, який плутає думки, створюють атмосферу внутрішнього хаосу та суперечностей. Лірична героїня висловлює бажання бути поруч з коханою людиною, незважаючи на те, що її серце постраждало від його дій.
Опис останнього світла, що розчиняє небо, та холоду в очах коханого, символізує втрату надії та почуття віддаленості. "Коли немає у душі потреби, втрачаєш шлях" - ці слова говорять про втрату сенсу життя та напрямку, коли любов зникає.
У рефрені пісні лірична героїня виражає тугу за коханою особою, яка, незважаючи на відстань, продовжує "обіймати словами". Ця частина пісні відображає вічність почуттів, які зігрівають та не згасають навіть з часом. Спогади про ніжні шепоти та визнання в тому, що кохана особа завжди шукала саме її очі, підкреслюють глибину та силу їхніх відносин.
У третьому куплеті звучить рефлексія про непостійність долі та вічне бажання бути разом, навіть якщо це означає стати чимось неосяжним, як вітер. Але попри всі зусилля, кохана людина "зникає із мого життя", що викликає почуття безпорадності та смутку.
Загалом, пісня "Ти як ковток того повітря вранці" розкриває багатошаровість любовних відносин, де сплітаються біль від розставання, незгасима надія на повернення та безмежна туга за близькістю. Це оповідь про кохання, яке живе в серці назавжди, незважаючи на всі перешкоди та відстані.