Ця пісня відображає глибокі почуття та роздуми автора про неминучість розлуки та вплив часу на людські стосунки. У перших рядках передається передчуття розлуки, яке наповнює серце холодом, але незважаючи на це, співак запевняє, що не забуде імені коханої. Це вказує на глибоке прихильність та нерозривний зв'язок між ними, який залишається сильним навіть перед обличчям майбутньої розлуки.
Далі текст пісні переходить до рефлексії про швидкоплинність життя та його непередбачуваність, що символізується осіннім вітром, який зриває пелюстки польових квітів. Ця метафора підкреслює, що у світі нічого не є вічним, і часто ми не маємо змоги обирати свій шлях. Тим не менш, у цьому хаотичному та непередбачуваному світі, серед "привидів людей", автор знаходить когось особливого, хто стає для нього світлом, що веде його, подібно маяку, у невідомі місця, де він ще ніколи не був. Це вказує на новий вимір у його житті, що відкривається завдяки цій особливій людині, яка сяє у темряві, наповнюючи його життя новим сенсом та напрямком.
У цілому, пісня є роздумом про любов, втрату, неминучість змін у житті та здатність знайти світло у найтемніших моментах. Вона говорить про глибоке відчуття зв'язку між двома людьми, яке залишається незмінним навіть у світі, де все інше є непостійним та непередбачуваним. Ця пісня є виразом надії, кохання та пошуку світла у темряві.