Ця пісня відображає глибоку емоційну прив'язаність виконавиці до Маріуполя, міста, яке переживає неймовірні випробування війною. Алена Алена звертається до свого рідного міста як до живої істоти, яка може її чути. Вона описує свою тугу за мирним життям у Маріуполі, згадуючи прогулянки до моря, шум дерев у парках та дзвін з Храму Петра. Ці спогади символізують ностальгію за мирним життям, яке було порушено війною.
У пісні згадується, як змінилося сприйняття Азовського моря: колись воно асоціювалося з екологічними проблемами, а тепер стало символом мужності та сили, який носитимуть люди по всьому світу. Це показує, як трагедія та героїзм можуть змінити значення місць та символів в очах людей.
Пісня також торкається важкої долі міста під час війни, зображуючи біль та страждання мирних жителів. Втім, вона також висловлює надію та віру в майбутнє, нагадуючи про нескореність духу українського народу. Особливо символічним є згадування фестивалів та театру, які стають місцями зустрічі, єдності та опору.
Заключні рядки пісні повертають слухача до початкової мелодії ностальгії, знову згадуючи про невинні прогулянки до моря та дитячі спогади. Це підкреслює контраст між мирним минулим та болючою реальністю сьогодення, але також наголошує на незламності духу мешканців Маріуполя та їхньої віри в майбутнє. Пісня є вшануванням мужності, спротиву та надії, що випромінюють жителі міста у часи випробувань.