Ця пісня розповідає про Маріуполь, місто, яке зазнало значних руйнувань та втрат через військові дії. Лірична героїня згадує свої спогади про місто, його красу, й людей, які там живуть. Вона розповідає про прогулянки містом, зокрема до моря, парками, де шумлять крони дерев, і Храм Петра, звідки лунає дзвін. Ці спогади підкреслюють глибокий зв'язок ліричного героя з Маріуполем, його історією та культурою.
У серці пісні – біль і туга за втраченим миром, коли місто було повне життя, а її жителі могли вільно насолоджуватися його красою. Вона задається питанням про довжину лінії фронту, символізуючи не тільки фізичний, але й емоційний розрив між минулим та сьогоденням. Пісня нагадує про важливість пам'ятати історію та цінувати моменти миру.
Однак, незважаючи на всі трагедії, у пісні звучить надія. Ліричний герой вірить, що одного дня він зможе повернутися до Маріуполя, міста, яке попри все залишається українським. Згадки про фестивалі та культурне життя міста, що продовжуються навіть у важкі часи, слугують нагадуванням про нескореність духу його мешканців. Це пісня про втрату, пам'ять, надію і непереможний дух народу, який вірить у повернення миру і відродження свого міста.