Пісня розпочинається з глибоких рефлексій про смуток та біль, які супроводжують дивитися на палаюче місто та розмірковування про те, чи варто тікати з рідної землі у часи війни. Замість цього, автори вибирають залишитися, навіть якщо це означає стати лише фантомами на своїй землі, підкреслюючи незламність духу та відсутність втоми в обличчі війни. Їхня рішучість не зламана навіть коли вони стикаються з небезпекою на кожному кроці, у тому числі й з кулями, що пронизують серце та тіло.
У середній частині пісні акцент зміщується на сподівання та мрії про майбутнє, де Україна стане вільною, а горе і смуток зійдуть з облич її народу. Автори говорять про відновлення країни та її міст, про міцні обійми рідних, як символи підтримки та любові, що допомагають вижити в найтемніші часи.
В останній частині пісні зображено контраст між жорстокістю та безглуздістю воєнних дій, де російські солдати вчиняють звірства над українськими цивільними, і повсякденним життям в Росії, де головною проблемою для деяких стає закриття магазинів з західною модою. Автори критикують споживацьке ставлення та фальшивість російського суспільства, підкреслюючи глибоку прірву між цінностями двох народів. Закінчується пісня рішучим відкиданням будь-якої спільності з агресором, наголошуючи на неприйнятті будь-яких спроб росіян знайти виправдання або співчуття в очах українців. Це потужна заява про стійкість, гідність та відданість своїй землі, навіть у найважчі часи.