Ця пісня відображає захоплення та обожнювання образу української жінки через призму почуттів та сприйняття виконавця. Перші рядки вводять нас у стан зачарування красою жінки, де її білосніжні коси наводять на думку про зброю, яка має велику силу. Автор підкреслює, що музика її присутності грає у його голові, створюючи невловимі відчуття, які переплітаються між реальністю та сном.
Далі текст пісні описує цю жінку як надзвичайну і неперевершену, виключаючи можливість її порівняння з персонажами масової культури чи відомими героїнями. Цікаво, що вона відрізняється силою погляду, здатність якого прирівнюється до бойових дій, що підкреслює її непереможність і внутрішню силу.
Описуючи жінку як справжню українку, пісня вихваляє її як втілення національної гордості та краси, що робить її порівнянною зі справжнім дивом світу. Автор наголошує на її незалежності, силі, а також на тому, що вона є простою жінкою, але водночас - воїном і супергероїнею.
У заключній частині пісні використовується ліричний відступ, де з допомогою традиційного для української культури звернення "Ой, Люлі-льолі-льолі" автор висловлює своє захоплення та почуття, що виникають у відповідь на незбагненну красу та силу української жінки. Цей повторюваний мотив слугує акцентом на глибокому емоційному відгуку, який жіноча краса та сила викликає в серці поета. Таким чином, пісня є одою до неперевершеності та незламності української жінки, яка втілює в собі найкращі національні якості.