Артем ЛоікЯ Був Як Ти Невидимо Русифікованим Вважав У Стаді Себе Стильним І Підкованим…

У цій пісні Артем Лоік розповідає про свій шлях від особи, яка була частиною русифікованого середовища, до глибокого усвідомлення своєї української ідентичності. Він використовує особистий досвід, щоб висвітлити ширший контекст культурної асиміляції та впливу російської культури на українців. Лоік не лише розмірковує про свою минулу ідентифікацію з російським культурним простором, але й говорить про радикальну зміну свого світогляду після початку війни в Україні.

Поет використовує сильні образи та згадки про відомих українських діячів, таких як Бандера, Теліга, Костенко, для вираження своєї приналежності до української нації та її боротьби за незалежність. Ці імена символізують не тільки боротьбу, але й непереможний дух українського народу, його культурну та історичну спадщину.

Він також говорить про "невидимі кулі" асиміляції, які проникали в голови українців, роблячи їх культурно "голими", тобто позбавленими своєї сутності та ідентичності. Лоік описує, як змінилося його особисте ставлення та ставлення людей навколо нього під впливом війни, яка "накриває золоті поля" – образ, що підкреслює жертви та руйнування, які принесла війна на українську землю.

Пісня є закликом до усвідомлення та пробудження, нагадуванням про те, що кожен українець має власний шлях до відновлення своєї ідентичності та важливість боротьби за свободу та незалежність своєї країни. Лоік звертається до слухачів з позиції особистої зміни та переосмислення, закликаючи кожного не лише до словесної підтримки, але й до конкретних дій на захист своєї країни та культури.