У цій пісні відчувається глибока ностальгія та сум за втраченими зв'язками, які залишили незгладимий відбиток на серці автора. Місто, повне людей, які, здається, однакові, але водночас настільки різні, стає метафорою самотності та відчуженості. Атмосфера міста, де не вистачає кисню для дихання, може символізувати труднощі знаходження власного місця та розуміння в світі, що швидко змінюється.
Змерзлі руки та хвилювання серця відзеркалюють внутрішній стан героя, його вразливість і потребу в близькості. Телефонні дзвінки та довга розлука нагадують про відстань, яка існує між людьми, але також про надію на повернення до втрачених відносин.
Заклик чекати, незважаючи на біль і самотність, говорить про віру в краще майбутнє, де можливе возз'єднання та зцілення душі. Ліричний герой закликає не втрачати надії та чекати на того, кого любиш, навіть коли душа "не на місці", вірячи, що "рано чи пізно" важлива людина повернеться.
Останні рядки пісні пропонують перетворити біль та сум на щось красиве, співати соло для штор, перетворюючи кожне "вирване слово" в ліки для душі. Це заклик виражати свої емоції та переживання через творчість, перетворюючи їх на щось, що може зцілити і надихнути. В цілому, пісня є рефлексією на теми любові, втрати, самотності та надії на повернення до теплих та щирих відносин.