Текст пісні Олександра Закшевського виливається у мелодійну розповідь про незмінну та вічну любов, яка живе в серцях двох закоханих. Вона починається з магічної картини тихої ночі, де місяць і зорі створюють ідеальний фон для виявлення ніжних почуттів. Зорі, що співають у небі, символізують вічність і непорушність цієї любові, але при цьому, здається, що навіть вони не в курсі глибини та сили почуттів, які об'єднують двох закоханих.
В рефрені лунає визнання, що серця закоханих належать одне одному. Це визнання відлунює відданість та віру в те, що кохання здатне долати будь-які перешкоди. Автор звертається до своєї коханої, описуючи її як унікальну та незрівнянну, акцентуючи на тому, що без неї втрачається сенс життя. Також він готовий благати небеса за можливість бути разом назавжди, підкреслюючи непохитність своїх намірів та глибину почуттів.
Останні рядки пісні висвітлюють ідею вічної присутності коханої в серці, незалежно від обставин. Автор нагадує своїй коханій, що навіть у випадку його фізичної відсутності, вона має пам'ятати про щасливі моменти, проведені разом, і відчувати його присутність через спогади та почуття. Це заклик не засмучуватися, а радіти кожному моменту, який вони мають змогу провести разом, навіть якщо це лише духовна єдність. Таким чином, пісня стає гімном непереможного кохання, яке триває вічно, незважаючи на будь-які перепони.