Пісня відкривається зверненням до колишнього коханого, з проханням не дзвонити в літні ночі, нагадуючи про минуле. Це слова про розставання, про те, як спільне минуле стало історією, яка залишилася у вигляді спогадів і фотографій, розірваних навпіл. Лірична героїня висловлює свою самотність та смуток, підкреслюючи, що тепло їхніх стосунків згасло.
У середині пісні описується сцена, де колишній коханий все ж таки телефонує, намагаючись відновити зв'язок, але вже занадто пізно – їхні шляхи розділилися, і кожен з них засинає в своїй квартирі, у своєму місті. Це підкреслює ідею, що час їхнього спільного життя минув.
Тема втрати та неможливості повернення до минулого пронизує весь текст. Приспів з «алу лалу лей» символізує спроби зв'язатися з минулим, які перекидаються в простір тиші та роздумів про те, що вже неможливо відновити. Водночас, в пісні звучить нотка надії на зустріч в майбутньому, можливо, коли обидва стануть «іншими», тобто зміняться настільки, що зможуть знову зустрітися.
Закінчується пісня повторенням прохання не телефонувати в літні ночі, підкреслюючи, що спогади залишаться лише спогадами, а сльози – символом розлуки, яку треба прийняти. Це історія про втрату, сум, але й про зрілість, з якою приймаються життєві реалії. Вона зачіпає тему звільнення від минулого та можливості рухатися далі, незважаючи на біль розставання.