У цій пісні Нікіта Кісельов занурює слухача у глибоку роздуму про втрату зв'язку та любові через зовнішні обставини, такі як війна та пропаганда. Він починає з зимового дня, коли обрій здавався задимленим, а бетонні стіни тремтіли від холоду. Це створює атмосферу тривоги та невизначеності. Виконавець описує спроби зв'язатися з коханою, щоб поділитися новинами вечора, як символ прагнення зберегти звичайність у надзвичайних умовах.
Пісня переходить до ночі, яка ясна і зоряна, але замість спільного споглядання краси, закликає кохану лише на мить вийти у віртуальний світ інстаграму, підкреслюючи розрив між реальними та віртуальними відносинами. Виконавець згадує про обіцянки, які "розлетілися як квіточки лаванди", і про листи про кохання, що так і не дійшли до адресата, затерявшись "на кордоні пропаганди". Ці образи виражають біль від втраченої близькості та спілкування, що стали жертвою зовнішніх впливів.
Поетично описуючи розсипані почуття "як доміно", Кісельов говорить про ланцюгову реакцію втрати та розриву зв'язків, яка відбувається під тиском конфліктів та інформаційного шуму. Ця метафора підсилюється відсутністю фізичної близькості, коли він зазначає, що вони більше не цілуються і не діляться піснями. Таким чином, пісня стає розмірковуванням про втрату, любов та спроби знайти зв'язок у світі, де зовнішні сили можуть легко роз'єднати людей.