У цій пісні Нікіта Кісельов звертається до коханої, порівнюючи її з неперевершеними образами, створеними да Вінчі. Вона, здається, дивиться на нього з глибини своєї душі, її слова звучать як колискова, а вуста ховають таємниці. Цей образ коханої надзвичайно важливий для ліричного героя, адже він безмежно їй вірить, навіть коли вона плаче вночі, і відчуває глибоку сум'яття, яку неможливо висловити словами.
Любов у пісні описана як щось надзвичайно могутнє та змінне, як квітка, що розкривається і в той же час може обпекти, як гарячий чай. Це почуття змушує серце тривожитися при кожному погляді коханої, але водночас воно вибачає та знову прагне близькості. Така любов приносить як радість, так і біль, але вона непереможна і вічна.
У рефрені підкреслюється образ коханої як сяйва і щирої любові, яка об'єднує двох людей. Вогонь між ними давно розпалений і продовжує горіти, символізуючи стійкість і глибину їхніх почуттів. Ця пісня є ода коханню, що здатне пережити будь-які труднощі та випробування, зберігаючи свою красу і силу.