Ця пісня відображає роздуми про повсякденне життя, яке здається безкінечним повторенням днів і ночей, де кожен день схожий на попередній, а ніч не приносить відчутного зміни. Описуючи звичайність моментів, коли люди зайняті своїми справами, як-от втомлюються бананами або втикають у метро, автор підкреслює одноманітність їхнього існування.
Проте, у центрі уваги — історія однієї жінки, яка відрізняється від інших тим, що вона чекає. Вона чекає на когось, хто повертається додому, сподіваючись на зміну, на зустріч. Її очікування і надія зосереджені на простих речах, як от погляд на третій поверх, що міг би принести їй щастя.
Але пісня також торкається внутрішніх переживань людини, яка повертається додому, відчуваючи втому і розчарування від повторюваності і незначності повсякденного життя. Ця людина задається питаннями про сенс існування, про майбутнє, але одночасно усвідомлює, що зараз не час думати про це.
У пісні відчувається контраст між внутрішнім світом героїв і зовнішнім світом повсякдення, де кожен зайнятий своїми справами, і лише одна жінка вибивається з цієї рутини своїм очікуванням і надією. Це історія про очікування, про надію, яка живе в серці, незважаючи на все навколо.