Пісня "Пісня про пісню" Тараса Петриненка є глибокою медитацією на тему плинності часу та значення музики в житті людини. Автор розмірковує про невідворотний рух років, які стрімко летять у минуле. Він наголошує, що минуле не можна повернути, і пройдений шлях неможливо пройти знову. Однак пісня має унікальну силу зупиняти час, повертаючи нам найяскравіші моменти юності та любові.
Музика виступає як міст між минулим і майбутнім, здатний переносити нас через простір і час, до найвіддаленіших куточків нашої пам’яті та мрій. У пісні підкреслюється, що навіть у чужих краях вона здатна нагадати про рідний дім та кохану людину. Таким чином, пісня стає символом надії, щастя і незламного зв'язку з рідною землею.
У фінальних рядках наголошується, що пісня завжди залишається з нами, незалежно від радощів чи бід, що трапляються на життєвому шляху. Вона веде нас у майбутнє, сповнене мрій і надій, стаючи невід'ємною частиною нашого життя. Музика у виконанні Петриненка наповнює ці слова глибоким змістом і емоційною насиченістю, роблячи пісню справжнім гімном мистецтва і душі.